Василь Махно - Галицький поет, есеїст, перекладач, літературознавець. Кандидат філолологічних наук (1995), член НСПУ, АУП, учасник гурту «Західний вітер» (1992), член міжнародного ПЕН-клубу, автор багатьох поетичних та публіцистичних книг, культової антології "Дев'ятидесятники".
Народився у Чорткові в 1964 р., закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), викладав літературу у Тернопільському університеті, а згодом — у Ягеллонському (Краків), з 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.

Музика
в місті
в місті в
якому зливаються джаз і помиї
псота бездомна
клумби й дерева підлиє
сука руда
віджене голубів й театралів
втягне цицьки
що звисають і витягне лапи
музика з
чорного входу й застояний запах
я серед площі
- і луни що бродять по залі

цього театру -
приліг собі ситим бульдогом -
й
суці-дворняжці віддав цілу площу - і Богом
прощений він і
навіть забутий у вересні
просто бухий -
забулдига від сну провінційності
в місті - крім
джазу - існують устояні цінності:
свідки Єгови -
місцева «Просвіта» - єресі

музика міста
забилась в серцевому клапані
всі його
вулиці нею помічені й краплені
може й
украдені в тих що п’ють пиво із бочки
й в тих що
гульбанять в крутих ресторанах до ранку
але товче вона
в ринву і псячу бляшанку
і вигріває
площу пір’ям і тілом квочки

суку руду
прикормила бомжиха з баяном
наче легені
розтягує міхи й горлає по п’яному
кашляє довго й
наказує суці служити
я забуваю що
музика ставши товаром
містові цьому
не служить як вірний товариш
але бомжисі із
сукою треба із чогось жити

я забуваю
також що за хутро з ангори -
лисячий хвіст- чорне срібло й прибори
ми заплатили
за музику цю – і за бабине літо–
«п’ятий» тролейбус в якого зірвалася штанга
жінка-водій -
а на темній на зупинці ватага -
зустріч із
ними нічим тобі добрим не світить

я забуваю що
спів гуртожитського братства
суміш розлук -
що приводить до блядства -
легкого флірту
- як вермуту смак й ялівцю -
наших розмов і куріння - нікому ніхто не
винен -
містом ця
музика поширюється як новини
і я розливаю
по келішках музику цю

я забуваю про
вірші свої і присвяти
потяг
козятинський – стрижка - казенні бушлати
і в караулці
накреслений напис про дембель
який
неминучий- і про Афган
піщаний -
значить ніщо
не вічне хіба що прощання
і хтось у
листі згадає цивільне життя й про тебе

я забуваю що
музика міста була на Фабричній
кодексом
криміналу який по свому музичний
і пацани
призвичаївшись жити за ним
зупиняли у
темному місці - фраєра і фраєрку -
і - миттю їх
обібравши - на косячок і ширку
блискали
фіксами й ножичком викидним

я що стою серед
площі хочу це місто обняти
хочу тобі цю
музику з рук своїх передати
хочу кентів
зустріти в «Музі» - місцевий лабух
тицьне тобі до
кишені свою найновішу збірку
й каву
замовить що пахне горілою сіркою
в останні роки
він пише як курка лабою

я що стою на площі
– чекаю на західний вітер
той що сюди ще
прийде - як пам’ятник в бронзу завитий -
всіх чотирьох
поставлять за абеткою й зростом
а підприємлива
молодь змінить «Козу» на «Корову»
я хочу щоб ми
були джазом для них й рок-н-ролом
разом із
Бруклинським мостом

Червень, 2010