Галичина.Інфо

По дорозі з Горайця домів

По дорозі з Горайця домів Кожна жива людська істота, здатна до аналізу і соціальної організації, потребує товариства в котрому визначення наріжних дефініцій не породжуватиме внутрішніх конфліктів. На жаль, як то легко було передбачити раніше, і легко бачити - на часі, конфронтація субспільнот в межах України не дозволяє почуватись достатньо комфортно і вільно людям інтелектуальної праці, митцям та иншим критикам вільного розуму. Природньо, події і їх потрактування ЗМІ в Україні викликають консонанси в світоглядних матицях тих посполитих котрим забракло цілісної освіти або фарту в справі самоствердження. Такі люди помножують агресію, не творять нових змістів, але цькують тих, хто наважується на подібне. Зрештою, в цьому нема нічого нового, - певний відсоток обмежених природою істот наявний в будь-якому поспільстві і незалежить від ВВП чи ІРЛП, ба - навіть усередненого IQ.

Попри все, доводиться констатувати, - країна, громадянином якоє я є впевнено набуває ознак божевільні, - тут навіть є ріжні палати, - для осіб з різним перебігом чи стадією хвороби. Палати великі, мільйонні. Є навіть карцер, - для особливо небезпечних - знаний як "Луганда", - тамтешні готові вбивати инших людей без жодних застережень. Є й инші граничні стани та кордони, - по Дніпру - тамтешні готові вбивати "за праве діло". Далі, на захід, хвороба, здавалось, попускає, але направду - то просто инший її стан. Відсоток тих, хто готовий взяти в руки зброю щоб навчити "тамтешніх" єдиноправильного розуміння світу невпинно зроста...

Отож, десь там, себто тут, на Далекому Заході України, від якого ще нещодавно було так далеко до Далекого Сходу України замешкані і я, моя сім'я, моя родина, друзі і знайомці. Звісно ж, кола знайомців і друзів обмежені певними станами, субспільнотами, наріжними світоглядними установками. Направду, я живу у парнику, - то є такий собі гербарій з поетів, публіцистів, музик, журналістів, художників, духівників, програмерів і просто дуже хороших і адекватних людей. І в цім парнику не застерігаю жодних турболентностей в зв'язку з тим що не належу до титульної нації цієї держави, але є тубільним, "тутешнім" автохтоном. Тому, мені дуже складно усвідомити всю грандіозність мутацій світогляду тих, хто поза межами парника і мого світу. Відтак, не мені судити, але - з мене питають.

Оце повернувся з-за кордону, хоча, який то кордон, - кілька годин автівкою, відсутність мовного бар'єру, спільна ментальність, зрештою, історія - спільна. Повернувся я з Галичини Західньої, тої котра ще нещодавно вважалась Східною, в Галичину Східну, котру тепер називають Західною Україною.
Але це фальш, - від відсутности помягшення в слові "Західня" до самої номінації, проте, - мова не про те. Отож, повернувся я з Розточчя, і, перетнувши кордон та в'їхавши в Розточчя, мав собі на думці тривожні речі. Бо перед цим день і ніч мав дискусії з давніми і щойновіднайденими друзями і предметом цих бесід була одна і та ж тема, - "як воно там - в Україні?". А що я мав говорити на це? Що я мав говорити людям яких розумію і знаю про людей яких не бачив, не знаю, не розумію? Я бачив в їх думках страх щодо того, що буде далі, - якщо Орда дістане цього краю або, ще гірше, вірус дасть паростки в умах українців, і ті самі стануть ордою. Я їм казав, що все не так погано, що є ще шанс, і ліки віднайдуться. Опісля довго думав, - чи не збрехав я? Бо, попри все, хвороба прогресує...

Рекомендовано до перегляду:

» » По дорозі з Горайця домів
  • dle шаблоны бесплатно
  • ,
  • Игры для Андройд
  • Усі права застережено.
    Передруки без зворотнього посилання заборонено.
    galychyna.info © 2010-2015